Використання елементів народознавства на уроці біології. 6 клас, тема «Рослини»

Тема уроку: «Поліська прапращурка»

Мета: познайомити учнів з біологічними особливостями, середовищем існування, значенням у природі та житті людини рододендрона жовтого, як реліктового і зникаючого виду флори Полісся. Підкреслити екологічні і соціальні аспекти збереження рослини. Виховувати любов до рідного краю та бережливе ставлення до його природних багатств.

Обладнання: світлини квітучої азалії та її місць зростання, відео фільм «Отруйні рослини України», екран, мультимедійний проектор, комп’ютер.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Епіграф:

« Усе в ній незвичайне, загадкове, таємниче…»

(П.А. Тутковський )

ХІД УРОКУ

(На екрані зображення квітучого кущика азалії. Звучить тиха українська мелодія. )

Учитель. Щороку на кінець травня, коли стужавіє , набереться сили земля і її живлющі соки досхочу напоять зело, справжньою казкою стає рідне Полісся. Усе тут вабить око – калинові гаї, шапкасті зарості верболозу на видолинках та озерах, пахучі луки, усіяні польовими квітами. Та найбільше вражає квітуча азалія.

         Її жовтий цвіт, мовби велетенське мереживо свічок, освітлює найтемніші закутки лісових хащ. І душа від того яскравого суцвіття веселішає. Недарма кажуть: хто не бачив, як цвіте азалія, той, вважайте, не був на Поліссі…

         Історія цієї чудової рослини вельми цікава. Ще й досі є загадковим для науки факт збереження низькорослого куща на невеликому клапті землі східної частини західного Полісся України, тобто, в суміжних районах Рівненської та Житомирської областей.

         Її справжня наукова назва – рододендрон жовтий, що в перекладі з грецької означає «трояндове дерево» Правда, знаменитий шведський природознавець Карл Лінней назвав її поетичним ім’ям – азалією понтійською ( «азалія» - тобто суха; бо й справді, зростаючи серед вологих болотистих видолинків, деревина її напрочуд суха – навіть за найсирішої погоди азалієвими  гілками можна легко розпалити вогнище). Але найбільше назв їй дали самі люди: дряпоштан,  дурманиця, дур - зілля, дурнопах тощо.

         Кожне із цих найменувань має практичну основу.

         На думку фахівців, ця рідкісна рослина в краю Лукаша і Мавки довгожителька. Її родовід тягнеться ще з часів панування третинної флори, яка існувала мільйони років тому. Таким чином, прапращурка Полісся є найдавнішим реліктом дольодовикового періоду, і вже сам цей факт говорить про особливу цінність куща з родини вересових.

Виступ учнів з проектом «Морфолого – біологічна характеристика рододендрона жовтого». Додаток 1.

Вчитель. Кому хоч раз доводилось бачити, як цвіте азалія, той назавжди запам’ятає це неповторне диво. Усе довкола особливо урочисте. Великі з жовтим відблиском пелюстки густо вигойдуються на тендітних ниточках ; бутончики нагадують підвішену догори парасолю. Але поліщуки завжди застерігають від надмірного милування рослиною. Знехтуєте, і може трапитися неприємна історія. Добре, коли закінчиться лише дірками в одязі, а може бути і гірше.

1 учень. Існує легенда, чи бувальщина. Було те в далекі часи, коли на поліські землі постійно робили спустошливі набіги ординці. Якось, заблукавши в нетрях, загін чужинців змушений був заночувати серед азалієвих заростей. Для багатьох перепочинок той став одвічним пристанищем: одні зовсім не прокинулись, а інші померли в неймовірних муках. Відтоді татари десятою дорогою обминали місце, де осла азалія. Натомість для лісовиків ця рослина – оберігачка стала надійним сховищем од жорстоких ординців.

2 учень. За 400 років до нашої ери давньогрецький історик Ксенофонт зафіксував такий сюжет.

         Просуваючись східним узбережжям Чорного моря, десятитисячне грецьке військо зупинилося на спочинок. А щоб погамувати голод, вирішили вояки скуштувати меду диких бджіл – кинулися по соснах видирати борті. Поласувавши, влаштували відпочинок серед розквітлих заростей азалії. Коли ж прийшов час збиратися в похід, більшість вояків не змогли піднятися – голови були важкими, інших нудило, а декотрі й зовсім не прокинулися. Охоплене панікою військо ледь-як вичвалало з хащів, а в усіх гріхах звинуватили бджіл. Не на одне століття у греків відпала охота від азалієвого меду.

         Що ж до поліських пасічників, то вони спокійнісінько користуються азалієвими медозборами. Та й вчений Р. Регель на початку 20 століття довів придатність дряпоштанового нектару для харчування.

3 учень. З прекрасною квіткою тісно пов’язане життя знаменитого садівника з Ірландії Діонісія Міклера. Мандруючи в глибинах Волині, Міклер побачив дивовижну рослину і привіз її до своєї батьківщини. Пізніше англійська королева, у знак поваги, накаже покрити труну невтомного мандрівника і дослідника Африки Давида Лівінгстона гілками азалії.

Вчитель. Дивна і загадкова ця прапращурка Полісся Одні вважають, що в ній більше ганджу, ніж достоїнств, інші ж, навпаки.  Але безперечним є те, що властивості релікту застосовуються людиною.

         В народній медицині настоянкою з рослини успішно лікують ревматизм і коросту, виготовляють мило, з листя отримують дубильні речовини для вичинення шкіри, а промисловість забезпечується цінною ефіроолійною речовиною, з одержаного продукту ериколіну одержують сильнодіючі потогінні й наркотичні препарати.

         Широко користуються послугами рододендрона і в побуті. Старі жінки вішають кілька пучків з молодого живостою на покуті та узголів’ї  ліжка.

«Там, де азалія – немає місця для молі й дрібної хатньої нечисті.» І справді, в повоєнні роки, коли дустового, чи дьогтярного мила важко було відшукати, завжди виручав дряпоштан у боротьбі з блохами та вошами.

         Улюблене місце проживання азалії – у соснових вологих борах та торф’янистих місцях. Прапращурка Полісся любить рости цілими заростями, утворюючи важкопрохідні хащі. Ще в перші повоєнні роки дряпоштан був звичною рослиною майже по всій території Житомирської та Рівненської областей, його можна було зустріти навіть на межі з Київщиною. Однак з наступом меліоратоів цей цінний вид релікту в більшості районів поліського регіону назавжди зник. З азалією можна зустрітись лише в Олевському і частково в сусідніх районах Житомирської та суміжних з ними Рівненської областей.  Одначе й тут над дольодовиковим реліктом нависла загроза, особливо у зв’язку з видобутком бурштину.

         Академік Павло Аполлонович Тутковський, досліджуючи Полісся, писав про азалію: « Усе в ній незвичайне, загадкове, таємниче…»

         Чи пощастить їй, прапращурці, вижити в сучасному екологічному середовищі, вберегтися серед лещат потужної техніки меліораторів та старателів бурштину? Великою мірою це залежить нас, нашого громадянського сумління і відповідальності перед майбутнім поколінням.

Додаток 1

Рододендрон жовтий (Rhododendron luteum), синоніми Rhododendron flavum, Rhododendron polessicum, також відомий як азалія (Azalea pontica) - кущ родини вересових 1-2,5 м заввишки з прямостоячими гілками.

Народні назви дряпоштан, турецький багон

Молоді пагони зеленувато-бурі, опушені. Листки чергові 5-10 см завдовжки, на коротких черешках, довгастооберненояйцеподібні або довгасто-ланцетні, тонкі, загострені, залозисті, по краях війчасті, при основі клиноподібні, знизу опушені рудуватими або білуватими волосками, на зиму опадають. Квітки великі, запашні, зібрані в багатоквіткові (по 3-23) зонтикоподібні суцвіття на кінцях торішніх пагонів. Оцвітина подвійна, чашечка глибокоп'ятироздільна з лінійно-ланцетними частками. Віночок (3-4,5 см у діаметрі) помаранчевий або жовтий, зверху залозистий, неправильно-лійкоподібний з вузькоциліндричною трубкою і двогубим відгином. Тичинок п'ять, маточка одна, зав'язь верхня, тичинки і стовпчик виступають з віночка. Плід - борозенчаста волосиста коробочка, до 18 мм завдовжки.

Росте рододендрон у підліску хвойних і мішаних лісів, на вирубках і галявинах, часто створюючи суцільні зарості. Тіньовитривала рослина. Цвіте у травні. Поширений у північно-східній частині Рівненської і північно-західній частині Житомирської областей, де і зосереджуються основні райони заготівель цієї рослини. ( Використано матеріал Вікіпедії)